22 червня — День скорботи і вшанування пам'яті жертв Другої світової війни
Щорічно 22 червня в Україні приспускають державний прапор, адже цього дня, 79 років тому, розпочалась німецько-радянська війна, яка забрала кожного п’ятого українця.
Не дивлячись на таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) і тісне військово-економічне співробітництво між Німеччиною та СРСР, нацистська Німеччина напала на радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Вранці 22 червня 1941 року відбулося бомбардування Києва.
Україна - одна з країн світу, яка зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, у Другій світовій війні українці понесли людські втрати більші, ніж Велика Британія, Канада, США і Франція разом взяті.
Історія розповідає, що 22 червня 1941 року, випускники навчальних закладів пізно поверталися додому після святкування випускного. Вдома вже ніхто не спав: по радіо оголосили, що о 4 годині ранку Німеччина напала на Радянський Союз.
Початок війни став початком дорослого життя для випускників того часу. Вчорашні учні та студенти стали на захист Батьківщини.
Випускник теплотехнічного факультету - Зорін Володимир Миколайович пригадує той далекий день початку Великої Вітчизняної війни:
«Ранок 22 червня був неспокійним: над Києвом кружляли літаки, десь били зенітки. Спочатку думали, що це маневри чи військові навчання. Потім я почув повідомлення по радіо німецькою мовою… Стало зрозуміло, що почалася війна. Через два тижні я одягнув шинель і пішов на фронт. Відходив з Києва разом з іншими випускниками. Тоді ми дали собі клятву, що обов’язково повернемось назад…»
Демченко Михайло Степанович був студентом механічного факультету. У 1942 році отримав диплом у Ташкенті, куди був евакуйований КПІ на час війни.
«Наша група в червні 1941 року проходила переддипломну практику на верстатобудівному заводі в Харкові. 22 червня о 12.00 по радіо ми почули екстрене повідомлення про початок війни. Відправили телеграму до Києва, бо не знали, що робити далі, але відповіді не дочекалися. Я поїхав до столиці через кілька тижнів. Враження від побаченого було дуже гнітючим: місто не прибиралося, вітер носив по вулицях пилюку й сміття, а навколо страшна тиша. Після отримання диплома я був направлений до бронетанкових військ, де працював, так би мовити, в тилу роти заступником командира з технічної частини».
Це лише маленька частинка тих історій, які можна почути від ветеранів. Скільки ще страждань чекало попереду людей, скільки таких студентів не повернулися зі смертельної пастки, - цифри людських жертв до цього часу залишаються невідомими.
Вшановувати пам’ять полеглих у Другій світовій – обов’язок кожного з нас, адже якби не відвага простих людей того часу, хто знає, що було б з нами зараз.
День пам’яті засновано указом Президента України № 1245/2000 від 17 листопада 2000 року. Окрім того, Верховна Рада запровадила всеукраїнську хвилину мовчання у цей день.
Картина В. Папко «Даже не снилось. 22 июня 1941».
