В Оліївській громаді попрощалися з Захисником України Петром Горкушею
В Оліївській громаді сьогодні попрощалися з Захисником України - жителем села Оліївка Горкушею Петром Олександровичем, який загинув 24 березня при виконанні бойового завдання, захищаючи Вітчизну.
Герой самовіддано боровся за мирне небо над Україною та віддав за рідну землю власне життя. Цілеспрямованість, відповідальність у всьому, як згадують односельці, була притаманна Петру змалку. Тож він, не сумніваючись ні хвилини, впевнено пішов захищати Батьківщину. Гуманістичні цінності та почуття патріотизму були прищеплені нашому землякові з дитинства.
Розповіддю про нашого земляка-Героя поділилася його рідна тітка, вчитель Троковицького ліцею, депутат Оліївської сільської ради Тетяна Анатоліївна Зосім.
Горкуша Петро Олександрович народився 14 серпня 1996 року в с.Оліївка.
В 2002 році пішов до 1 класу Оліївської школи І-ІІ ступенів.
В 2011 році закінчив 9 класів і вступив в Житомирський агротехнічний коледж. Після закінчення в 2014 році продовжив навчання в Національному агроекологічному університеті, здобув ступінь магістра.
Ще студентом почав працювати електромонтером СЦБ на Коростенській дільниці Житомирської дистанції сигналізації та зв'язку "Укрзалізниці".
Весною 2019 року був призваний військовослужбовцем до лав ЗСУ в 101 бригаду м. Київ.
В 2020 році, прийшовши з армії, продовжив працювати на станції Строковиці Коростенської дільниці "Укрзалізниці", а пізніше був переведений в м. Житомир. Звідти й пішов захищати Україну від агресора. Після виконання бойового завдання на півночі Житомирської області його бойова машина натрапила на міну, наш земляк отримав значні травми, які призвели до смерті.
Петро Олександрович служив в 101-й окремій бригаді охорони генерального штабу ЗСУ, хлопці згадують його лише з позитивної сторони, свою службу ніс без зауважень, був старанним і швидко всьому вчився.
За спогадами дідуся Петра Олександровича Кравченка, коли Петро був маленьким, вони з бабусею Любов'ю Олександрівною часто возили його до моря, а він обіцяв, що як виросте, вивчиться і заробить гроші, то обов'язково повезе також до моря своїх дідуся й бабусю. На жаль, здійснити свою обіцянку Петру завадила війна…
Тетяна Анатоліївна Зосім згадує свого племінника, розповідаючи про його життя:
«Для моїх батьків Горкуші Анатолія Степановича та Галини Олексіївни він був першеньким онуком, ми всі його дуже любили, він був світлою дитиною, добрим сином та онуком для своїх батьків, бабусь та дідусів. Пам'ятаю, як ми всі тішились, як одним з його перших слів було слово "трактор" з чіткою вимовою букви "Р". І все неспроста, адже малюк постійно спостерігав, як батько з дідусем своїми руками складали трактор. Техніка його супроводжувала все життя, адже від дідуся та батька він навчився працювати і на тракторі, а пізніше й водити автомобіль, а також вибрав свою професію таку, яка була в дідуся й батька. Його батьки віддали йому все своє тепло, любов та ласку, але й він також був турботливим сином. Саме він переконав свою маму і молодшу сестричку їхати за кордон, щоб вони мали можливість зберегти своє життя, а сам відважно і безстрашно пішов на захист своєї країни».
Вибираючи спеціальність електрика, Петро брав за приклад дідуся Кравченка Петра Олександровича, а працюючи електромеханіком на "Укрзалізниці" - пішов шляхом батька Горкуші Олександра Анатолійовича.
Петро був товариським, був вірним другом.
Поховали Героя на кладовищі в селі Світин.
Оліївська сільська рада, депутатський корпус та всі, хто знав загиблого Героя, висловлюють щирі співчуття родині та його побратимам. Вічна пам'ять Герою! Царство Небесне!
